Того літа Львів пахнув на мене розпеченими трамвайними коліями, пилом і потом знервованих студентів у коридорах величного університету. Після іспитів я блукала його вуличками і кожна мала свій ароматичний код. Моя вулиця – Стефаника – пахла кавою на початку, потім булками і свіжим хлібом на перетині з вулицею Дорошенка, а там, де стояв мій дім – вогкістю, темінню і листям. Біля Опери цвіли традиційні чорнобривці і петунії, особливо сильно віддаючи свій аромат перед дощами і так аж до перших заморозків. Ніколи, чуєте, ніколи людина не зможе заховати у маленький кришталевий флакончик справжні квіти… Тільки спогади.
Перші роки студентства – запах злиднів, сірий, тривожний, що крадькома в’їдався у все, що тебе оточувало. Кінець 90-х, дефолт! Чар справжніх парфумів залишився у минулих життях і те, що було грошима вранці, ввечері перетворювалося на пил і текло крізь пальці. Всі пахли дезодорантами або просто нічим, тобто собою. Але моя бідність була «позолоченою» - на дні валізи лежал ... Читать дальше »